ОленаГордієнко-Кураш,
Владислав
Кураш.
Артюр
Рембо: Остання
глава
Після
розриву з
Полем
Верленом
він багато
подорожував
світом,
поки
врешті-
решт не
опинився у
Східній
Африці. На
якийсь час
йому
довелося
затриматися
в Харарі. Це
було
невелике,
добре
укріплене
місто,
розташоване
в
трьохстах
п’ятдесяти
кілометрах
від
Аденської
затоки.
Через
Харар
проходив
транзит
абіссінських
товарів,
що
експортувалися
доЄвропи.
Поль
Верлен і
Артюр
Рембо.
Малюнок Ф.
Регаме
Там йому
вдалося
влаштуватися
на роботу в
місцеве
відділення
ліонської
фірми «Мазеран,
Віанне,
Барде та
компанія»,
яка мала
багато
факторій
в Африці.
Альфред
Барде, що
очолював
це
відділення,
був
членом
Географічного
товариства.Познайомившись
зним,
Рембо
вирішив
стати
першопрохідцем
та
відкривачем
невідомих
земель.
З
цією метою
він
спорядив
декілька
комерційних
експедицій
до
недосліджених
районів
Абіссінії.
Після чого
склав звіт,
в якому
детально
описав
клімат,
флору та
фауну
Абіссінії,
традиції,
звичаї та
обряди
місцевих
племен. І
попросивБарде
переслати
звіт до
Паризького
Географічного
товариства.
З
перших
днів
перебування
в Африці у
нього
почалисяхронічніболі в
області
шлунку та
напади
лихоманки.
Вони
постійно
мучили
його та
дошкуляли.
Місцеві
лікарі не
могли
поставити
правильнийдіагнозі
зрозуміти,
що це за
хвороба. І,
тим не
менш, час
від часу
він
вимушений
був
лягати до
лікарні і
проходити
курс
лікування.
Рембо не
подобався
африканський
клімат з
виснажливою
спекою та
палаючим
сонцем. Все
частіше
він став
замислюватись
над тим, щоб
змінити
роботу та
переїхати
кудись в
інше місце.
В цей час у
Харарі він
познайомивсяз
П’єром
Лабатю,
який
запропонував
йому
закупити
зброю,
виготовлену
у Бельгії
та
Франції,
іпотім з
вигодою
продати
її в
Абіссінії
імператору
Менеліку.
За
комісійні
він
обіцяв
посприяти
у
перемовинах
з
імператором,
котрого
знаввже
давно.
Оборудкаповинна
булапринести
великі
бариші. Сумунеобхідну
для
закупівлі
зброї
Рембо мав,
і тому
одразу ж
погодився.
Артюр
Рембо.
Малюнок
Поля
Верлена
Це була
відчайдушна
авантюра.
Більше
десяти
місяців
він
просидів у
Таджурі,
невеликому
сомалійському
порту, в
очікуванні
прибуття
закупленої
партії
зброї. Ще
якийсь час
пішов на
оформлення
дозвільних
документів
та
спорядження
каравану,
що
складався
з доброї
сотні
мулів і
верблюдів,
та
декілька
десятків
озброєних
до зубів
абіссінців.
Передача
зброї
повинна
була
відбутися
в Анкобері,
старовинному
абіссінському
місті, де
була
резиденція
імператора
Менеліка.
Дороги в
Абіссінії
були
жахливі.
Чотири
довгих
місяці
караван із
зброєю
добирався
до пункту
призначення.
За цей
часМенелік
зі своєю
армією
захопив
Харар і
разом з
нимвеличезну
кількість
трофейної
зброї. А
П’ер
Лабатю
захворів,
поїхав
до
Франції
лікуватисяі
помер.
Рембо
опинився
у
незавидному
становищі.
Приїхавши
в Анкоберу,
вінбув
абсолютно
виснажений.
Він схуд,
насилу
пересувався,
і у нього
страшенно
боліло
праве
коліно.
Зустріч з
імператором
відбулася
в
Ентонто,майбутній
столиці
Абіссінії.
Менелік
був
незговірливий
і не йшов
напоступки.
Нічого
не
залишалося,
як
погодитися
на умови
Менеліка.
Зрештою
націй
угоді
Рембо
зазнаввеличезнихзбитків.
Близько
шістдесяти
відсотків
вкладених
грошей
було
втрачено.
Рембо був
у відчаї.
Але у
нього
залишилося
ще вісім
кілограмів
золотих
монет, які
він
завжди
носив при
собі
зашитими
в пояс.
На
зворотному
шляху
Рембо
познайомився
з Жюлем
Бореллі,
французьким
дослідником,
який
повертався
в Європу з
експедиції
в Шоа. Не
затримуючись
довго в
Харарі,
Рембо
одразу ж
попрямував
до Каїра. У
відділенні
банку
«Ліонський
кредит»
він
депонував
все своє
золото.Брат
ЖюляБореллі,
що жив у
Каїрі,
допоміг
йому
опублікувати
нотатки
про його
подорож
до
Абіссінії
у
місцевій
газеті і
представив
його
Каїрському
суспільству,
як
відомого
мандрівника
та
географа.
Окрилений
успіхом,
Рембо
вирішив
спорядити
нову
експедицію
до
Абіссінії.
Він
звернувся
до
Географічного
товариства
з
проханням
про
виділеннякоштів
для
експедиції,
але
відповіді
не
отримав.
Тоді він
повернувся
в
Харарі
організувавсвоєвласне
підприємство
за
зразком
фірми
«Мазеран,
Віанне,
Барде і
компанія».
Він
зайнявся
купівлею
і
експортомабіссінськихтоварів
вЄвропу.
Справи
йшли
непогано,
і він
швидко
розбагатів.
Але його
існування
затьмарювали
безперервні
болі у
правій
нозі.
Рембо
багато
читав.
Поглибивши
свої
знання з
історії
Абіссінії
з часів
античності,
він почав
працювати
над
рукописом
книги про
цю сувору
незвідану
країну, до
якої
поступово
став
звикати.
Рембо
дуже любив
прогулянки.
Під час
однієї з
прогулянок
по
околицях
Харара він
впав і
сильно
вдарився
тим
коліном,
яке
турбувало
йоговесь
останній
час. Після
чого на
нозірозширилися
вени і
почалися
жахливі
болі,які не
давали
йому
спокоюні
вдень, ні
вночі. Коли
Рембо
зрозумів,
що
поліпшення
не буде, він
вирішив
ліквідувати
своєпідприємствоі
їхати
лікуватися
вАден.
Артюр
Рембо -
король
негрів.
Малюнок
Эрнеста
Делаэ
На нозі
з’явилася
пухлина.
Він вже не
міг ні
ходити, ні
згинати
коліно.
Будь- який
рух
доставляв
йому біль.
Щоб
дістатися
до
Аденської
затоки,
Рембо
змушений
був
замовити
носилки і
найняти
абіссінців-носильників.
Зробивши
важкий
трьохсоткілометровий
перехід на
ношах,
через
десять
днів він
дістався
до
Аденської
затоки і
сів на
пароплав,
щовирушав
вАден.
Там його
відразу ж
поклали
вгоспіталь,
де
поставили
діагноз:
запалення
колінного
суглобу в
дуже
небезпечній
стадії.
Лікарі
наполягали
на
ампутаціїноги.
Рембо
прийняв
рішення
повертатися
до
Франції.
Наступногодня
його
завантажили
на борт
пакетбота
«Амазонка»,
що
відпливав
уМарсель.
Після
дванадцятиднівжорстоких
мук на
борту
«Амазонки»
Рембо
висадився
в
Марселіі
відразу ж
був
госпіталізований.
Його
праве
коліно
розпухло
до
неймовірних
розмірів.
Пухлина
продовжувала
збільшуватися
і рости.
Через
п’ять
днів до
нього в
Марсель
приїхала
мати. А ще
через два
дні йому
зробили
операцію
з
ампутації
ноги. Ногу
ампутували
дуже
високо,майже
на рівні
паху. Але
ризик
виправдався.Рана
швидко
почала
затягуватися
і
гоїтися.Рембо
йшов на
поправку.
Через
два місяці
його
виписали, і
він поїхав
додому, на
ферму в
Роше,де не
був вже
більше
десятироків.
Життя
на фермі
було
нудним.
Вільного
часу було
багато.Він
продовжував
працювати
над
рукописом
книги про
Абіссінію,
яку почав
писати ще
в
Харарі.
Незважаючи
на видимі
поліпшення,
через
якийсьчас він
став
болісно
реагувати
на світло.
Доводилося
постійно
зашторювати
вікна
ізакривати
двері в
його
кімнаті.
Потім у
нього
з’явилися
болі внизу
живота. Болі
почали
посилюватися
і
врешті-решт
зробилися
нестерпними.
У відчаї
він чомусь
вирішив, що
тільки у
Харарі
йому стане
краще. Ця
нав’язлива
ідея не
залишала
його ні на
секунду.
Недовго
думаючи,
зібравши
свої
речі, у
супроводі
сестри
він сів на
поїзд до
Марселя,звідки
збиравсядоплисти
пароплавом
до Адена і
потім до
Харара. В
дорозі
йому
стало
дуже
погано. У
Парижі
сестра
запропонувала
зійти з
поїзда і
поїхати в
госпіталь,
але він
відмовився.Подальшаподорож
була
суцільним
стражданням
для обох. У
Рембо
почаласямаячня.
Коли
вони
дісталися
до Марселя,
Рембо був
зовсім
слабкий.
Прямо з
вокзалу
вони
поїхали в
той
госпіталь,
де йому
чотири
місяці
тому
робили
ампутацію.
Діагноз
лікарів
був
невтішний–
пацієнт
приречений.
Ракова
пухлина
дала
метастази
на
кістковий
мозок.
Рембо
залишалося
жити рівно
місяць. Цей
місяць він
провів у
госпіталі
разом з
сестрою. З
кожним
днем йому
ставало
все гірше і
гірше.
Пухлина
росла і
викликала
жахливіболі.У
нього
з’явилисягалюцинаторні
бачення.
Все
частіше і
частіше
він
занурювався
в стан
марення.
Рембо до
останнього
вірив у
чудесне
зцілення.
Завдяки
цьому
сестрі
вдалосяумовити
його
сповідатися
і
причаститися
у
священика.
В
останні
дні він вже
не
усвідомлював,
що з ним
відбувається.
За день до
смерті він
продиктував
сестрідивне
послання, з
якого
булизрозумілілише
дві фрази.
«Я
повністю
паралізований
і хочу
якомога
швидше
опинитися
на борту,
скажіть
мені, о
котрій
годині
мене
повинні
доставити
на
борт…»
Наступного
дня о
другій
годині
пополудні
Артюр
Рембо
помер на
лікарняному
ліжку. Йому
було
тридцять
сім
років.
