Ольга Кравчук
Сніг на крилах
Колись давно бабуся, сидячи на лавці під яблунею
, розповідала мені маленькій
багато казок та повір
'їв, але особливо я любила слухати про лелек. А дивовижні
птахи, широко розправивши крила, кружляли над хатою, збираючись відлітати у
вирій. Багато років відтоді минуло, вже й бабусі нема. Я давно не школярка,
народила дітей, щойно розвелася з чоловіком та
, залишивши всі справи в місті,
приїхала до рідного села, заліковувати рану, яка ніяк не бажала загоюватись. Дитячі
мрії про велику щасливу сім'ю розлетілися в друзки! Нелегко втратити віру у щастя
та змиритися з цим.
Рідня готувалася до Великодня, а я так, хіба, заважала. Що з мене візьмеш,
половину життя прожила в місті, що й як робиться в селі, вже й не пам
'ятаю. Ми
привезли з собою дощі та смуток. Весна видалася холодною та непривітною. Так
хотілося тепла та якоїсь радості, такої як тоді, коли бабця несподівано діставала з
холодильника заздалегідь захованого червоного когутика
, й я довго його смакувала,
розтягуючи задоволення. Я пригадувала забуті за роки повір
'я та, сидячи в хаті,
переказувала їх дітям. Мені вони здавалися дивними та майже казковими, хіба ж
хтось зараз вірить у силу природи та прикмет
? «Бузьку, бузьку, принеси мені
Маруську», - кричала я, коли бачила, що птах сів на дах нашої хати та клацає
дзьобом. Маруську він не приніс, але в батьків народилася Мар
'янка, яка стала
сонечком, яке торкалося своїми промінчиками обличчя кожного, хто на неї
дивився.
Я раз у раз виходила на двір та зазирала на небо, чекаючи прильоту лелек, а ті
чомусь в цьому році забарилися. Бабуся казала, що бузьки приносять на крилах
сніг, а я мала та дурна була, уявляла собі, як вони летячи з теплих країв в Україну,
потрапляють у хуртовину, набирають на могутні крила снігу й несуть до нас,
сповіщаючи про своє прибуття. Діти слухали мене роззявивши рота, але я знала -
не вірять! Сьогодні день видався напрочуд теплим, навіть болото попідсихало, у
повітрі, наче запахло ледь відчутними нотками весни, але в хаті й в літі було
прохолодно. Баби з пасками рядочком поскладали на підвіконня. Кімната просякла
духмяним ароматом, який так і зваблював відщипнути шматочок, але до Великдня
не годиться.
До хати забігли розчервонілі діти:
- Мамо, мамо, ходімо мерщій, ви не збрехали, сніг пішов!
Ми вийшли на двір, кутаючись в теплі светри. Я задерла голову догори й
зітхнула з полегшенням, забувши про всі турботи, відчула дитяче щире захоплення -
прилетіли лелеки!
